Заборона на кохання в СРСР

15 лютого 1947 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про заборону шлюбів між громадянами СРСР та іноземцями". Офіційно ця заборона пояснювався турботою про радянських жінок, про що в указі говорилося так: "Наші жінки, що вийшли заміж за іноземців і які опинилися за кордоном, в незвичних умовах відчувають себе погано і піддаються дискримінації".

Але насправді влади турбувалися про інше.

Джерело: bessmertnybarak.ru

Боротьба проти інтернаціональних шлюбів почалася в СРСР ще в роки Великої Вітчизняної війни, коли частина радянських військових (як чоловіків, так і жінок) встигла завести сім'ї в країнах Східної Європи, на території яких йшла війна і де в повоєнні роки СРСР тримав величезні окупаційні війська. Коли ж радянські війська почали відводити на батьківщину, то ситуація виявилася непростою - в СРСР після війни залишилося багато самотніх жінок, а чоловіки поверталися одружені.

Спроби ж колишніх медсестер, зв'язківців і льотчиків залишитися зі своїми коханими за кордоном розцінювалися як класова незрілість. До того ж наша країна була розорена, багато міст зруйновані, господарству і промисловості були потрібні величезні ресурси для відновлення, в першу чергу людські.

Не можна забувати тут і демографічний фактор, який також зіграв не останню роль в заходи по утриманню в країні здорових чоловіків і жінок дітородного віку. Адже за роки війни багато чоловіків загинуло, а кілька мільйонів радянських жінок з окупованих районів СРСР були вивезені в Німеччину і її країни-союзниці, і не всі з них повернулися назад.

Тому, щоб припинити "відтік" радянських громадян за кордон, указом від 15 лютого 1947 року шлюби з іноземцями були заборонені. Причому уряд прийняв постанову не тільки заборонити шлюби з іноземцями (іноземками), а й укладені шлюби визнати недійсними. Ці заходи, на думку істориків, стали причиною руйнування сімей і доль багатьох людей.

Покарання за порушення указу було відповідним сталінському часу - термін за сумнозвісною 58-ю статтею за "антирадянську агітацію", під якою малася на увазі сам факт укладення шлюбу, співжиття або роману з іноземцем.

Хоча у бажаючих вступити в шлюб з іноземцями і після заборони залишалася можливість це зробити (змінити громадянство), відмова від радянського громадянства розглядалося як зрада Батьківщині, за що передбачався розстріл. Також варто відзначити, що одночасно із забороною шлюбів з іноземцями в СРСР жінкам заборонили робити аборти, а подружжю посилили умови розлучень. І все це для поліпшення демографічної ситуації в країні.

Заборона на інтернаціональні шлюби був скасований невдовзі після смерті Сталіна, але репресії проти таких наречених тривали ще багато років. При Хрущові за роман з іноземцями звільняли з роботи, перешкоджали новому працевлаштування і навіть висилали у віддалені райони країни як дармоїдів.

Самі ж шлюби розцінювалися як "зрада", засуджувалися в радянській пресі і на "зборах громадськості" за місцем роботи. Зате КДБ охоче використовувало їх для впровадження своєї агентури за кордоном.

Але, незважаючи на це, репресії ще тривають. Цей підхід змінюється після VI Всесвітнього фестивалю молоді та студентів, який проходить в 1957 році в Москві. Тоді в Білокам'яну приїжджає близько 35 тисяч гостей з 131 країни світу. Дівчата і хлопці обмінюються рукостисканнями, привітними посмішками і зацікавлено вивчають один одного. На цьому їх відносини далеко не закінчуються ...

У своїх мемуарах Олексій Козлов напише: "Події розвивалися з максимальною швидкістю. Ніяких залицянь, ніякого помилкового кокетства. Тільки що утворилися парочки швидше віддалялися подалі від будівель, в темряву, в поля, в кущі, точно знаючи, що вони негайно займуться. Особливо далеко вони не відходили, тому простір навколо готелів було заповнене досить щільно, парочки розташовувалися не так вже далеко один від одного, але в темряві це не мало значення. Образ загадкової, сором'язливою і цнотливою російської дівчини-комсомолки НЕ то щоб звалився, а, скоріше, збагатився якоїсь нової, несподіваної рисою - безрозсудним, відчайдушним розпустою.

Ось вже, дійсно, «в тихому болоті ...». Терміново були організовані спеціальні летючі моторизовані дружини на вантажівках, забезпечені освітлювальними приладами, ножицями і перукарнями машинками для стрижки волосся наголо. Коли вантажівки з дружинниками, згідно з планом облави, несподівано виїжджали на поля і включали все фари і лампи, тут-то і вимальовувався істинний масштаб відбувається «оргії». Любовних пар було хоч греблю гати.

Іноземців не чіпали, розправлялися тільки з дівчатами: у них вистригати частина волосся, робилася така «просіка». Після чого дівчині залишалося тільки одне - постригтися наголо і запустити волосся заново. Чутки про те, що відбувається моментально поширилися по Москві. Деякі, особливо цікаві, ходили до готелю «Турист», в «Лужники» і в інші місця, де були облави, щоб просто подивитися на досить рідкісне видовище ".

Через дев'ять місяців, навесні 1958 го, на світ почали з'являтися "діти фестивалю". У більшості з них була смаглява шкіра, так що матерям було складно приховати походження плода своєї таємної любові. Спочатку кожен вихід дитини на вулицю перетворювався на своєрідний атракціон, оскільки темношкірий малюк вважався ознакою легкої поведінки матері.

Після цього дуже швидко в СРСР знову легалізували аборти і внесли поправку в радянський Сімейний кодекс. Тим більше що часи змінювалися, і кількість іноземців в Країні Рад постійно збільшувалася. Перш за все, це були вихідці з країн Азії, Африки і Латинської Америки. На рубежі 1950-1960-х років тільки один університет імені Патріса Лумумби щорічно випускав 300-350 фахівців.

Тобто протягом п'яти років тільки в цьому вузі Москви постійно проживало близько півтори тисячі представників неевропеоідной раси. Накласти табу на інтернаціональну любов було вже дуже складно.

Масовими репресії проти "неправильної" любові перестали бути за Брежнєва, а в 1969 році був переглянутий і Сімейний кодекс - радянські громадяни отримали дозвіл на створення сім'ї з іноземцем, однак чисто формально. Насправді такі шлюби не віталися, від бажаючих вступити в шлюб з іноземцями вимагали збору таких документів і в такій кількості, що зібрати їх було практично неможливо.

До того ж оформити подружні стосунки можна було тільки у великих містах СРСР і в суворо визначених РАЦСах. Тільки після розпаду Радянського Союзу шлюби з іноземцями стали можливі без особливих обмежень і навіть стали популярні.