Чому росіяни не посміхаються?

Перше, що дивує зарубіжного туриста в Росії, - це кількість похмурих людей. Чому росіяни так мало посміхаються? І адже це правда: ми посміхаємося значно менше, ніж інші нації Заходу і Сходу. Голлівудська усмішка чужа російським точно так же, як і єлейне вираз обличчя жителів Китаю або В'єтнаму.

Дослідники комунікативної поведінки називають природну неусмішливість однією з найбільш яскравих національно-специфічних рис російського спілкування. Ця особливість російських часто сприймається на Заході як наслідок поганого виховання або неповаги до співрозмовника.

Однак у цього феномена є свої пояснення, і полягають вони не тільки в суворому кліматі і непростому історичному розвитку нашої країни, але і в тому, що російська посмішка виконує зовсім інші функції, ніж посмішка зарубіжна. Відомі вчені-лінгвісти І.А. Стернин і Ю.Є. Прохоров виділили в своєму дослідженні комунікативної поведінки кілька національних особливостей російської посмішки.

Джерело: moya-planeta.ru

1. Російські посміхаються інакше, ніж інші народи.

Російська посмішка (в нормі) виконується тільки губами, зрідка стає злегка видно верхній ряд зубів; демонстрація при посмішці верхніх і нижніх зубів, як це роблять американці, вважається в російській культурі неприємною, вульгарною, а така усмішка називається оскалом або "кінської". Російські письменники не раз звертали увагу на відмінність російської та американської посмішок, характеризуючи американську як дивну і штучну для російської людини. Максим Горький писав, що у американців на обличчі "перш за все бачиш зуби", а російська приказка говорить: "Скалозуб не бувають любі". Не оминули це питання і наші сучасники: сатирик Михайло Жванецький писав, що американці посміхаються, "як ніби включені в мережу".

2. Посмішка в російській спілкуванні не є сигналом ввічливості.

Для американців і більшості західних європейців посмішка - перш за все сигнал ввічливості, тому вона обов'язкова при вітанні і в ході світської розмови. Чим більше людина посміхається при вітанні, тим більше ввічливості до співрозмовника він демонструє. У деяких східних культурах посмішка ввічливості навіть має на меті полегшити людині сприйняття негативної інформації. Так, Ілля Еренбург в своїх спогадах розповідає про китайця, який з посмішкою повідомив йому про смерть своєї дружини. Ця ввічлива посмішка означала: "Ви не повинні засмучуватися, це моє горе". У російських таке просто немислимо. Посмішка з ввічливості росіянам не властива, більш того, часом сприймається вороже. Російська фраза "він з ввічливості посміхнувся" містить несхвальне ставлення до посміхнувшись. Ввічлива усмішка для клієнтів також несхвально називається у нас "чергової" і вважається проявом нещирості.

3. У російській спілкуванні не прийнято посміхатися незнайомим.

Посмішка в російській спілкуванні адресується найчастіше знайомим. Саме тому продавщиці не посміхаються покупцям - вони ж їх не знають. Якщо російській людині посміхнувся незнайомий, це, швидше за все, спонукає російського шукати причину адресованої йому посмішки і викличе питання: "А ми що, знайомі?" Посмішка розглядається як запрошення вступити в контакт, в розмову. Якщо російська до такого контакту не готовий, він не буде відповідати на посмішку. У разі випадкової зустрічі поглядом американці посміхаються, а у російських прийнято, навпаки, відвести погляд.

4. У росіян не прийнято посміхатися під час виконання службових обов'язків, при виконанні будь-якого серйозного справи.

Ця особливість російської посмішки унікальна. З давніх-давен прикажчики, слуги, офіціанти були ввічливі, але ніколи не дозволяли собі посміхатися. Стара добра традиція жива і сьогодні. Привітна посмішка насилу приживається в сфері російського сервісу, оскільки людям нашого менталітету така "професійна" посмішка здається штучної маскою, помилкової личиною, за якою ховається байдужість. І в той час як японських або американських дітей з раннього дитинства навчають посміхатися як певної соціальної обов'язки, російські батьки часто говорять дітям: "Не посміхайся! У школі будь серйозний".

5. Російська посмішка покликана бути тільки щирою і мати зрозумілу причину.

У російських людей посмішка - обов'язково щира, відкрита і висловлює гарний настрій людини або симпатію до співрозмовника. Посмішки, не підкріплені позитивним душевним станом, викликають моментальне недовіру і несхвалення. "Іноді і в посмішці ховається отрута", "Що в серці вариться, в обличчі не втаїться", "Гіркота серця не насолода посмішкою" - свідчать російські прислів'я. У китайців ж інакше кажуть: "На серці образа, а на обличчі посмішка". Зайва усміхненість або веселість здається підозрілою. Така посмішка може розглядатися як дурість або в гіршому випадку як зухвала поведінка (для чоловіків) або запрошує знак (для жінок). Тому кажуть: "Сміх без причини - ознака дурень".

6. Посмішка повинна бути доречною.

Російським важливо, щоб посмішка була до місця і відповідала ситуації. Російська приказка говорить: справі час, потісі годину. Вчителі дуже часто роблять зауваження дітям: "Потім будеш посміхатися, працюй". Не прийнято посміхатися, якщо поруч є люди, про яких відомо, що у них серйозні прикрощі: хтось хворий, стурбований особистими проблемами і т.д. - "не до посмішок".

7. Глибинні причини російської неусміхненість.

Однак у чому коріння цих особливостей російської посмішки? Дослідник Є.І. Волкова називає однією з таких причин російське православ'я, яке особливо шанує святоотеческое переказ - праці святих отців церкви перших восьми століть християнства. Святі отці попереджали, що сміх - це знаряддя диявола, який спокушає людей, а потім сміється над ними. Церква в Середні століття переслідувала народну сміхової культуру, бродячих акторів і ярмаркових скоморохів.

"Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені", - йдеться в Євангелії. А тому сльози, а не сміх стали особливо шановані в православній традиції духовності. При цьому не всякі сльози викликали повагу, а слізний плач над своїми гріхами і сльози співчуття до ближнього, зазначає дослідник.

Плач - один з основних жанрів російського фольклору і російської літератури. Наприклад, знаменитий плач Ярославни з "Слова о полку Ігоревім" або образ пісні-стогону з вірша Н.А. Некрасова ( "Цей стогін у нас піснею зветься").

Микола Бердяєв у своїй роботі "Доля Росії" бачить причини російської неусміхненість в неосяжних просторах нашої країни і суворих кліматичних умовах життя, тривалій боротьбі за виживання, особливому психічному складі російського людини: "Російська душа пригнічена неосяжними російськими полями і неосяжними російськими снігами, вона потопає і розчиняється в цій неосяжності ... і російські зовсім майже не знають радості форми. Російська душа забита широчінню, вона не бачить меж, і ця безмежність не звільняє, а поневолює її. і ось духовна енергія р УКР АЇНСЬКА людини увійшла всередину, в споглядання, в душевність ... "

Незважаючи на те що посмішка не властива російським, вчені-лінгвісти відзначають, що все ж в більшості своїй росіяни люди веселі, гостинні, життєрадісні і дотепні. Посмішка і сміх - це не одне і те ж, і, на думку дослідників, саме сміх властивий Росії, хоч часом це і той самий "сміх крізь сльози", про який писав Гоголь.