особи Одеси

Напевно мало хто з жителів міст нашого великого світу так люблять своє місто, як одесити, справжні міські патріоти. А адже Одеса-мама це не тільки будинки і вулиці, славна історія і море-сонце-і-вода, а перш за все - люди, які живуть в цьому місті.

Саме на цих людей оголосили свою «фотополювання» творці проекту Faces.od.ua - Особи Одеси«, Які написали в редакцію Bigpicture.ru, щоб розповісти про свій проект.

«Кожен день ми виставляємо один портрет однієї людини. Один портрет жителя Одеси, якого ми зустрінемо на вулицях нашого рідного міста. Цією людиною можете бути ви або ваші знайомі. Хто ми? Два простих одесита, у яких є фотоапарат і бажання знімати. Свої імена ми вирішили поки не називати. Дивіться на портрети одеситів і гостей міста так, як ніби ви зустріли їх вулиці і спілкуєтеся з ними так, як робимо це ми. А наші імена не мають ніякого значення. »

(Всього 15 фото)

1. Сфотографувавши бабусю Людмилу, ми з величезним задоволенням прогулялися з нею по Аркадії, вислухавши її історію визволення Одеси від нацистської Німеччини. Людмила через більше, ніж 60 років, немов знову переживала ті емоції і відчуття, страхи і запахи, і ми занурилися в цю історію, співпереживаючи маленьку дівчинку Людочке, яка втекла від Пересипського моста по вул. Пастера до Великій Арнаутській, бігла буквально по трупах, ризикуючи отримати шалені кулю, плачу і одночасно сміючись від радості. Бігла, щоб сказати своїй бабусі, що Одеса є знову вільною, і вона може не боятися тепер виходити на вулицю.

2. Валерій Павлович, корінний одесит, нарікав на долю міста. Що так, як зараз, в Одесі ніколи не було. Що раніше і хамство в місті було теж одеським, і посилали раніше по одеськи. А зараз все як в інших містах. І нічого більше ... Гарні люди, корінні одесити, їдуть жити в США, Ізраїль ... Але Валерій Павлович нікуди не поїде. Він народився і виріс тут, як і його батьки, власне.

3. «Чи знімаєте проект про одеситів? Тю, так ви таки за адресою! Я справжнісінький одесит. Мама у мене болгарка, батько з греків. А я хто? А я - одесит! Шкода, що ти мене зустрів зараз, а не влітку. Влітку я на мотоциклі ганяю, у нас своя банда. »

Таким монологом супроводжував Ігор нашу імпровізовану міні фотосесію. Дуже гучний, харизматичний. Його дуже багато, але в той же час залишає враження добродушного людини.

4. Буду чесним, Полковника я зустрів не випадково. Я подзвонив братові, і він навіть не думаючи: "Віталій Віталійович. Доброї душі людина, пройшов Афган, він для мене символ захисника вітчизни."

Я подзвонив, зустрівся. І під час зйомки я розбив собі стереотип військового, як грубого і розмовляє на підвищених тонах людини.

Віталій Віталійович зустрів радо, гостинно запропонував відзначити 23 лютого, і з величезним задоволенням позував мені на камеру.

5. Я сидів в офісі і дивився у вікно. Мерзосвітна погода, що поспішають кудись люди ... вибивати з усієї цієї картини тільки одна людина. Двірник, який грав в снігу з дітворою. Я не міг упустити такий шанс і вибіг на вулицю його сфотографувати.

Що мене найбільше в ньому вразило, так це його вселенський спокій. Мені здавалося, що він пізнав усі таємниці всесвіту, і тепер ніс їх тягарем на своїх плечах.

6. Щось в цьому хлопцеві було споконвіку російське таке, богатирське. Знімай я епос про землю російську, обов'язково б взяв його в свій фільм. Саме це і спонукало мене зупинити Сашу і запропонувати йому зробити кадр для нашого проекту.

Саша виявився дуже приємним молодим чоловіком, він відразу пішов на контакт зі мною і з задоволенням мені позував, розповідаючи, що вчитися в механіко-технологічному технікумі, дуже любить своє місто і прогулянки на свіжому повітрі.

7. Сьогодні перший весняний день порадував нас невеличким снігопадом. Ваня, як представився наш сьогоднішній герой, радів цій події з дитячою безпосередністю. Сам з Африки, вже кілька років живе в Одесі і вважає її своїм будинком. Шалено схожий на Уілла Сміта, поставив мене перед складним вибором. Я більше години порівнював його кілька фотографій, не знаючи, яку з них поставити сьогодні в наш проект.

Рішення мені далося з великими труднощами. Я вибрав ось цю, яка характеризує максимально його внутрішній світ і його радість навіть до такого дрібниці, як сніг.

8. Незважаючи на сніг і холодну погоду, в повітрі вже відчуваються перші нотки весни. Люди посміхаються, більше дивляться на всі боки і відразу видно настрій, розлите навколо.

Іра на початку літа виходить заміж, і як будь-яка наречена відповідально займається підготовкою до весілля заздалегідь. Я її піймав в той момент, коли вона сідала в свій автомобіль і поспішала на чергову зустріч з черговим весільним фахівцем. Вислухавши мене, вона з легкістю погодилася попозувати, і з її обличчя не сходила усмішка.

9. Тетяну Іванівну, корінну одеситку, я зустрів в третій день весни. Дуже позитивна бабуся, вона розповіла мені про своє нелегке життя, як пережила війну, вийшла заміж за фронтовика, який в 16 років пішов на війну добровольцем. На її обличчі збунтувався відбиток всіх негараздів і тягар прожитих років, але її очі посміхалися мені, і на душі стало як то так тепло і спокійно, стало зрозуміло за що вони воювали - за нас, за наших дітей, за мене, за мої фотографії ...

10. В одній зі східних релігій є практика, дуже нагадує наше прощальне неділю. Ви вибираєте людини, і говорите йому спасибі. Спасибі за те життя, яким ви не живете. Спасибі за те, що ви можете сидіти вдома на теплому дивані і читати ці рядки, за те, що сидячи на роботі, ви заробляєте гроші.

Говоріть йому спасибі просто так. І не важливо хто він, будь то продавець газет поруч з вашим будинком або ваш начальник, хай він буде саме тією фігурою, яка уособлює для вас інше життя. Життя без того комфорту, в якому ви зараз перебуваєте.

Ми сказали спасибі Володимиру. І він, як ніби зрозумівши нас, своїм глухим, втраченим голосом відповів:

- Будь ласка.

11. Як уже повелося в моєму випадку, її я теж наздоганяв. Може бути це пов'язано з поганим зором, але, швидше за все, просто боюся перед красивими дівчатами. Христина студентка водного інституту. Дуже позитивна і відкрита дівчина. На мою пропозицію зробити її портрет відповіла позитивно (ну ви бачите) і з задоволенням. Розповідала, що дуже любить фотографуватися, захоплюється танцями і любить приємно проводити час в колі друзів, яких у неї дуже багато ...

12. Перше, що спадає на думку в міжнародний день жінки - це сфотографувати щасливу, усміхнену жінку. Але в цей день красивих, щасливих і усміхнених жінок ну просто дуже багато! І вибір, який став переді мною, ввів мене в невеликий ступор.

Врятував ситуацію молодий тато з Іллею, які поспішали швидше привітати маму зі святом.

Дорогі дівчата і жінки, ми вітаємо вас всіх з днем ​​жінки. Залишайтеся завжди красивими і щасливими! До зустрічей на вулицях міста.

13. Що відрізняє Одесу від інших міст, так це кількість усміхнених людей. І навіть якщо людина сильно поспішає, він в будь-якому випадку знайде час для наполегливого фотографа і посміхнеться йому в камеру.

Артур поспішав. Йому потрібно було віднести кілька документів, поки не закрилася контора, в яку він втік. У Артура мета. Він до кінця року купить собі квартиру і машину. Для цього він почав новий бізнес, і у нього немає часу ні на що. Я йому щиро бажаю успіху, адже успішним людям удача не потрібна.

14. Прогулюючись вчора вранці по парку Шевченка, я не міг не звернути увагу на дивну жвавість, абсолютно не характерну для цього місця. Дуже багато міліції, військових. Істерично розмахують прапорами ультраліві. З міліцейської учебки підтягують студентів ...

"Що відбувається?" - запитав я у Анатолія. "Так день народження у нього сьогодні, - кивнув він у бік пам'ятника Тараса Григоровича Шевченка, - А ось завтра він помре", - філософськи зітхнув Анатолій, дістав нотний зошит з саксофона і почав настроювати свій музичний інструмент.

15. Валерію Петровичу в свої 73 роки було, що розповісти мені про Одесу. Але так сталося, що розмова зайшла про дитинство. - Дитинство? Про що ви говорите, на роки мого дитинства випала війна, мій батько був офіцером Червоної Армії, і коли німці брали Одесу в оточення, він зробив відчайдушну спробу вивести мене і маму з міста. Він дав нам свою машину з водієм, щоб ми встигли прорватися через ще не оточене місто, але під Миколаєвом нашу машину конфіскували. І якби не солдатики, які просто на ходу підхопили нас з матір'ю, нам би так і не вдалося прорватися, і загибель б була неминуча.